Куди і навіщо проект «Я, Ніна»
витрачає гроші
Я – Олеся Корженевська і я продюсерка проекту «Я, Ніна». Саме я відповідаю за весь бюджет проекту в цілому, а також за те, як виглядає проект «Я, Ніна», які додаткові ініціативи реалізовує і що всі українці побачать і отримають в результаті.

Якщо вам цікаво – дочитайте до кінця

В цьому великому блозі я спробую розповісти куди ми витратили і продовжуємо витрачати гроші, які ви вже нам довірили, а також кошти, які ми отримаємо восени від Держкіно за результатами пітчингу, який відбувся 25.07.2019.
* Наш пітч повнометражного фільму «Я, Ніна» ви можете переглянути у цьому відео. Решту пітчів можете переглянути за цим посиланням.
22 травня 2019 року стартував онлайн наш великий місійний мультимедійний проект «Я, Ніна», назву якого придумала також я.
Сьогодні 10 серпня 2019 року – 79-ий день з моменту запуску нашого проекту, проте працювати над ним особисто я почала з 1 березня 2019, а ідейна натхненниця проекту Яніна Соколова набагато раніше.

На момент, коли я прийшла в проект наша сценаристка Оля Куровець вже почала писати сценарій до повнометражного художнього фільму «Я, Ніна». Згодом над сценарієм почав працювати чудовий скрипт доктор Володимир Громов (скрипт-доктор – це людина, яка перевіряє провальні епізоди в сценаріях і «лікує їх»)

Паралельно з цим талановита письменниця Оля Купріян разом з Яніною почали роботу над книгою «Я, Ніна». Чернетка книги вже в роботі у редакторки видавництва #Книголав, а фінальний літературний сценарій просто зараз переписується в режисерський і з 19-го серпня всі голови департаментів, які працюють в знімальній групі повнометражного художнього фільму «Я, Ніна» сідають на читку, але про все по порядку.
Саме такими щоденними картинками ми звітуємо перед вами про кошти, які ви перерахували на неприбуткову Громадську Організацію «Логістичний Штаб», головою якої я є з 2014 року (про ГО я розповім дещо пізніше).

За 79 днів з моменту запуску проекту нас підтримало 4 117 доброчинців на суму 3 515 107 грн. Щодня ми звітуємо перед вами про наші надходження. Особисто я вважаю, що це шалені гроші, які ви довірили нам і ми не маємо ніякого морального права вас підвести і саме я буду відповідати перед вами особисто.

За 78 днів жоден з понад 4000 доброчинців не спитав у нас «Куди витрачаються кошти, які ми вам довірили?». Наші доброчинці нам просто повірили і слідкують за нашою роботою з першого дня. Проте, за результатами відбору Держкіно, восени ми сподіваємося отримати (тобто нам не перерахували ще ні копійки і 12.08.2019 ми сподіваємося лише отримати відповідь на запитання коли саме вони будуть перераховані) додаткове фінансування на суму 11 800 000 грн від держави на виробництво кінокартини «Я, Ніна»


Оскільки бюджет Держкіно формується з грошей платників податків ми вважаємо, що вони мають повне право знати куди витрачаються їх кошти. Як продюсерка проекту і як громадянка України, а я також є платником податків, я бачу чіткий запрос від тих самих платників податків (ну і ще від пари тисяч ботів, які вчора атакували сторінку проекту «Я, Ніна», а також інші сторінки Яніни Соколової) із запитанням «Куди ви витратили наші гроші?».

Друзі, ми ще не те що не витратили їх, ми навіть не знаємо коли ми їх отримаємо, але я розповім вам куди ми їх витратимо.

Хочу зазначити, що у 2019 році держава виділила 360 000 000 гривень на виробництво кіно і серед сотень інших кінокартин, які пройшли пітчинг Держкіно ми попросили лише 3,5% від цієї суми. Про них я і напишу, але спочатку хочу розповісти про себе, щоб ви розуміли, хто управляє цими грошима, чи можете ви вірити цій людині і наскільки раціонально вони витрачаються, тому я почну спочатку:
Я – Олеся Корженевська корінна киянка, проте живу в орендованій квартирі в районі Окружної, за яку щомісяця плачу 12 000 гривень і 1500 комунальні. З 2011 року в мене є машина, яку з моїм колишнім чоловіком ми придбали в безвісотковий кредит, який давно виплатили. У мене є восьмирічний син з діагнозом «розлад аутичного спектру», який у супроводі тьютора ходить в приватну інклюзивну школу і займається ще з цілою купою спеціалістів.

На даний момент всі мої матеріальні здобутки – це б.у. ноутбук і давно не нова машина з розбитим заднім бампером. За ваші кошти я не купила собі квартиру, хоча я давно почала збирати гроші на неї, не купила собі другу машину. За ваші кошти я не поїхала відпочивати, не купила собі нове плаття, проте саме я розподіляю кошти, які надходять на рахунок проекту «Я, Ніна» і без моєї згоди фінансовий департамент проекту «Я, Ніна» не зробить жодної виплати. Саме тому я хочу трохи більше вам про себе розповісти.

В свої майже 36 я можу гордо сказати, що я хороша проджект менеджерка і соціальна продюсерка (слово «проєкт» досі у мене не прижилося, вибачайте).

Серед моїх проектів:

  • Неприбуткова Громадська Організація «Логістичний Штаб» – велика волонтерська організація (з понад 100 волонтерів по всьому світу), яка взяла на себе основну логістику Майдану у 2013-2014 рр. У 2014 ми нарешті знайшли час і оформились як ГО. До того працювали виключно як волонтерська ініціатива.
  • За період Майдану ми безкоштовно поселили понад 20 000 майданівців.
  • Наші гарячі лінії, які працювали цілодобово з осені по весну, допомогли тисячам людей під час революції Гідності не лише знайти житло, але і отримати допомогу.
  • Ми організовували траснфери зі всієї України на Майдан або з Майдану назад додому.
  • Ми знаходили спосіб доставити шини на Майдан, коли все палало і було очеплено беркутівцями.
  • На перших парах, коли наш екс-гарант втік з країни, ми допомагали зооактивістам, які взялися зберегти звірів зоопарку Межигір'я.
  • Кілька місяців поспіль раз на два дні ми вивозили мікроавтобусом понад 70 л молока від корів з Межигір'я і доставляли їх на польові кухні Майдану.
  • Коли весь Київ ніс в 17ту лікарню, БСМП та інші лікарні ящиками медикаменти ми перші здогадалися, що можуть бути інші проблеми і почали говорити з лікарями, які приймали наших хлопців після беркутівських обстрілів. За запросом лікарів ми зв'язались з різними фондами, сконтактували їх з постачальниками і таким чином в ці лікарні потрапило обладнання на майже мільйон гривень. Серед іншого там були операційні столи, спеціальні травматологічні дрелі вартістю понад 100 000 грн для того, щоб лікарі-травматологи в політравмі могли робити оперативно якісні операції, апарат селсейвер вартістю в майже півмільйона гривень від Міжнародного Фонду «Відродження», який викачує з брюшини пацієнта кров, очищає її і закачує власну кров пацієнта назад і ще багато іншого.
  • В кінці березня ми вивезли з Криму понад тисячу кримчан.
  • Ми першими почали забирати вже непотрібні на Майдані бронежилети, купувати нові і передавали в Донецьк, а потім далі на Схід.
  • Згодом ми одягали батальйон «Айдар» та хлопців з батальйону «Миротворець», точечно допомагали іншим бататьйонам.
  • Ми розробили і надіслали у всі військові учбові частини, де проходили навчання майбутні захисники вітчизни ряд плакатів з гаслом «Знання за плечима не носити», які наглядно демонстрували як збирати і розбирати АК та іншу зброю.
  • У 2016 році за дорученням видання «Українська правда», "Hromadske TV" та "Centre UA" я придумала назву і концепцію для громадского простору MediaHub, яку почала реалізовувати з бюджетом в 0 гривень, 0 копійок.
  • В травні 2014 року я привезла до Києва з Литви ідею величезного свята музики, яку реалізувала разом з моєю командою. Так в Україні з'явився День Вуличної Музики – наймасштабніший музичний фестиваль– найбільша всеукраїнська музична ініціатива, яка у 2019 році охопила понад 55 міст по всій Україні.
  • З 2006 року я є власницею та генеральною директоркою Event Agency Dream Hunters, яка провела сотні комерційних і не комерційних заходів (це і є мій практично єдиний вид заробітку до сьогодні і саме за ці гроші я живу і вирощую свого восьмирічного сина Федора).
  • У 2018 році разом з Яніною Соколовою та Валерією Ходос ми відкрили нашу гордість – маленьку камерну школу екранних мистецтв Screen School. Ця школа ніколи не буде великою. На кожному курсі вчиться 8-12 студентів, проте завжди буде унікальною. Ми взяли на себе місію вивести кіно- та телевиробництво в Україні на новий рівень. За півтора роки ми випустили більше 70 випускників, які вже працюють телеведучими на українських телеканалах, ведуть свої блоги, працюють журналістами, не бояться бути в кадрі. Випускники нашого акторського курсу знімаються в коротких метрах, отримали свої перші ролі в серіалах та повних метрах.
  • Двічі на тиждень я малюю смішні (часто асбурдні) картинки-заставки до прогами «Вечер с Яниной Сокловой» і заробляю за це цілих 400 грн на тиждень.
  • А ще я продовжую продюсувати проект «Я, Ніна»

1 березня 2019 року на прохання Яніни Соколової я прийшла в проект «Я, Ніна» у якості продюсерки. Я відразу сказала їй, що ніколи не мала досвіду в кіновиробництві, проте вона настільки в мене вірить, що довірила мені не лише зйомки фільму, але і проект в цілому.

Разом з величезною командою проекту «Я, Ніна» я вчусь на ходу кіновиробництву. Так само як і ви я раніше не могла зрозуміти куди можна витратити мільйони, які отримують кінокартини на свій продакшн і уявляла собі це приблизно так: видали на фільм бюджет в 40 мільйонів державних коштів, всі за мільйон зняли кіно і кожен купив собі по квартирі ше за мільйон (поділили, розпилили, погнали далі). Все виявилось трошки не так і я розкажу вам як формуються бюджети у кіно, але про все по порядку.
Кожна з цих складових – це окреме бюджетування і окремий продакшн. Зібрані на нашій краудфандинговій платформі кошти доброчинців ми витратили і продовжуємо витрачати виключно на:
  • зйомки фільму, а це допідготовчий період і самі зйомки (оренда техніки, локацій, проживання команди на виїзді, коли зйомки відбуваються не в Києві, транспорт, оренда супроводжуючого транспорту (туалет, гримерка, камераваген, світлобаза, тощо), гонорари всієї команди
  • організацію наших соціальних ініціатив та ініціатив, які ми підтримуємо
  • виробництво подарунків, які можуть отримати наші доброчинці за те, що надсилають нам кошти. Саме так працює краудфандинг – ви можете просто підтримати наш проект фінансово або обрати подарунок до душі (значок, шопер, футболка з лого проекту, тощо). Детальніше про все можна почитати за цим посиланням.
  • оплату роботи адміністративної команди, а це фінансовий департамент: фінансова директорка, бухгалтерка, юристка, менеджерка проекту, адміністраторка проекту (яка надсилає вам всі подарунки) та по сумісництву фотографиня проекту, арт-директорка. Наші менеджерки з комунікацій, які відповідають на 80% всіх ваших коментарів, бо на решту відповідаю я особисто, відмовилися від зарплати і працюють на волонтерських засадах (до речі, обидві наші комунікаційниці є випускницями двох різних випуснків нашої школи екранних мистецтв Screen School)

Про наші ініціативи:
З кінця травня наш проект, який почався лише з трьох мультимедійних складових обріс величезною кількістю ініціатив, які ми робимо самостійно, в колаборації з партнерами або підтримуємо інормаційно.

Детальніше про наші ініціативи можне почитати за цим посиланням.

Деякі наші ініціативи вже ведуть дуже активну діяльність. Інші – лише готуються до запуску і знаходяться в допідготовчому періоді і скоро ви про все дізнаєтесь.

Серед наших ініціатив та ініціатив, які ми підтримуємо і організовуємо, а це означає, що ми також їх фінансуємо повністю або частково за кошти, які ви нам надіслали та продовжуєте надсилати:
"Red Brunch" – День Донора від команди проекту «Я, Ніна», який ми провели вже двічі за підтримки Донор.UA, Guzema Jewelry, Park Inn by Radisson Kyiv Troyitska та Центр Громадського Здоров'я України. Ми зробили цю подію максимально комфортною для наших донорів.
"Red Brunch" від команди проекту «Я, Ніна» – це коли здача крові більше схожа на чудовий бранч (пізний сніданок з друзями), а не на лабораторію з аналізами. Починаючи з 16.07.2019 у перший вівторок кожного наступного місяця будь-хто може здати кров на потреби киян, а це онко, опікові відділення, пологові будинки, хірургія, тощо, якщо це громадянин України, а також якщо людині дозволяють показники здоров'я. За результатами двох перших ред бранчів донорами крові стало 111 людей і разом ми вже врятували життя 333 людям, бо одна здача крові спасає цілих три життя.

В наших планах зробити цю подію всеукраїнською. До реалізації проекту я планую залучити івент-менеджерів Дня Вуличної Музики по всій країні і вже з жовтня День Донора буде проходити у більшості міст-мільйонників. Згодом ми плануємо охопити всю Україну і повністю закрити потреби по крові, щоб більше ніхто і ніколи не надсилав вам у вайбер смски про те, що помирає дитина і терміново потрібна кров. Потреби в цьому просто більше не буде.
Соціальна ініціатива Hair For Share, яку придумала моя товаришка Марічка Маковецька (з Марічкою ми познайомились під час Майдану і дружимо досі. Вона працювала в Євромайдан SOS, а я в нашому «Логістичному Штабі») займається виготовленням перук для дітей, які втратили волосся внаслідок хіміотерапії. Марічка була першою, хто віддав своє волосся на виготовлення перуки.

Ініціатива Hair For Share працює таким чином: кожен бажаючий (стать не важлива) з волоссям довжиною в понад 15 см може пожертвувати своє волосся на виготовлення перуки для дитини, яка її потребує.

Крутий перукар обріже ваше волосся, збере його і передасть в майстерню, яка виготовляє перуки, а далі зробить вам бомбезну стрижку. Виготовлення перук оплачує ініціатив Hair For Share і ви можете підтримати їх не лише волоссям, але і фінансово.

Діти, які мають потребу в перуках, можуть безкоштовно отримати їх. Вже виготовлено понад 500 перук. Ми довго не могли придумати, як інтегрувати цю ініціативу в наш проект і ось днями нарешті сталося «Бінго!»

Починаючи з третього Red Brunch (03.09.2019, 10:00-13:00, 18 поверх готелю Park Inn by Radisson Kyiv Troyitska), на який ми запрошуємо вас вже зараз ми зробимо першу мобільну перукарню. Надалі такі перукарні будуть на всіх наших київських бранчах, а пізніше, сподіваємось, що і в інших містах. Ми покажемо вам на фото і відео як це відбувається і можливо згодом ви знайдете в собі сили та бажання не лише стати донором крові, але і пожертвувати своє волосся тим, кому воно потрібно більше.
Фонд «Зелений Слон», який заснувала моя інша товаришка Інна Голованчук (сайт фонду знаходиться в розробці і ми покажемо його вам вже у вересні 2019) реалізовує мрії онкохворих дітей.

Так, це не нова придумка і вже існують подібні ініціативи не лише в Україні, але і в світі, проте хіба може бути забагато хворих дітей, які мають мрії?

Голова фонду «Зелений Слон» Інна Голованчук чудово усвідомлює, що не зможе реалізувати всі мрії, проте це не привід не реалізувати жодної.

Яніна Соколова стане амбасадоркою фонду «Зелений Слон» і разом з командою проекту «Я, Ніна» буде представляти інтереси онкохворих дітей і просити вас допомагати підтримувати «Зелений Слон», а також допомагати в реалізації дитячих мрій. Вже скоро стартує передпродаж книги «Я, Ніна». Разом з видавництвом #Книголав ми вже зафіксували в угоді, що 15 гривень з продажу кожної книги будуть передані фонду «Зелений Слон».
Разом з Українською Асоціацією Медичного Канабісу ми закликаємо вас підтримати зміни в законопроекті, який має бути проголосовано. Ми просимо народних обранців дозволити лікарям вирішувати як і кому з пацієнтів приймати медичний канабіс, адже лише лікар має право виписати рецепт і призначити відповідне лікування.

Недоброзичливі люди та ті, хто погано розбирається в темі звинувачували і звинувачують нас у тому, що ми пропагуємо наркоманію. Проте я хочу нагадати, що медичний канабіс є світовою практикою у медицині.
Завдяки своєму синові, який має розлад аутичного спектру, я стикнулась з багатьма дітьми з діагнозом «аутизм». Я бачила різних дітей, повірте. На щастя, моїй дитині медичний канабіс не потрібен, бо в нього легша форма аутизму. Проте аутизм буває дуже різний і я бачила дітей, які фізично завдають собі шкоду, а подекуди й іншим людям. Саме таким діткам медичний канабіс прописує лікар. Він видається у вигляді таблеток або олії і батьки можуть додати його в їжу.

Канабіс не має знеболювального ефекту, але він має заспокійливий ефект, а також допомагає окнохворим, які після хіміотерапії мають симптоми, пов'язані з тошнотою і втрачають апетит. Медичний канабіс також дають дітям і людям з епілепсією. Я можу продовжувати безкінечно писати про це, проте ви можете прочитати про все на сайті Української Асоціації Медичного Канабісу.
Місія не лише фільму, але і всього проекту «Я, Ніна» змінити ставлення до онкохворих в нашій країні, а також ставлення онкохворих до самих себе, проте ми пішли далі і хочемо продовжити життя українців, закликаючи їх слідкувати за своїм здоров'ям і проходити регулярні обстеження.

Разом з Медичною Мережею «Добробут» ми будемо закликати вас пройти обстеження у лікаря та здати аналізи. При цьому ми будемо робити це регулярно, бо є цілий ряд аналізів, який потрібно здавати щороку. І це, повірте, зовсім не космічні суми, як ви собі уявляєте.

На прикладі нашої команди ми покажемо наскільки це просто і не страшно. А також розкажемо скільки це коштує. До кінця серпня ми з командою проекту «Я, Ніна» пройдемо обстеження для того, щоб розповісти і показати на відео вам, як все відбувається.

Просто зараз ви можете пройти онлайн-тест від Медичної Мережі «Добробут». Я відразу хочу наголосити, що тест не є показовим і це лише сукупність математично обчислених факторів, яка може показати, а може і не показати чи потрапляєте ви в зону ризику і в яку саме.

Не орієнтуйтеся на результат тесту, як на діагноз, а також як на його відсутність, адже діагноз може поставити лише лікар. Навіть результати лабораторії без заключення і обстеження лікаря нічого вам не скажуть, тому не сприймайте результати як висновок. Цей тест – це виключно спосіб привернути вашу увагу до свого здоров'я.

* Здати аналізи ви можете в будь-якій лабораторії, як і отримати консультацію лікаря.

Онлайн тест можна пройти за цим посиланням
* тест є не показовим для людей, які перехворіли або зараз хворіють на рак.

Мені тест показав, що треба кидати палити, бо я потрапляю в зону ризику і можу захворіти (а можу і не захворіти) на рак легенів. Особисто я планую пройти УЗД легенів. Також я планую пройти мамографію і ВПЧ-тест, які жінкам мого віку потрібно проходити щороку (!). Ну і кинути палити теж планую визчайно ж.
Паліативна медицина – це наша найважча місія і ми плануємо стартувати з запуском цього напрямку 28 вересня 2019 у Львові, де разом з Ірмою Вітовською та Міжнародним Фондом «Відродження» ми проведемо конференцію з паліативної медицини.

У жовтні весь світ відзначає місяць паліативної медицини. Ми підтримаємо щорічний флешмоб #капелюханавуха для привернення уваги до проблеми паліативної медицини в Україні.

Таку саму конференцію ми плануємо провести й у Києві. Взимку ми будемо працювати над фотовиставкою. На весну 2020 ми запланували старт препродакшену великої інсталяції, яку плануємо готувати з червня по жовтень і перезентувати в жовтні 2020 на прем'єрі повнометражного художнього фільму «Я, Ніна».

Паліативна медицина – це далеко не завжди онко. На жаль, від різних хворов та травм щодня помирають як дорослі, так і діти.

Ми впевнені, що зможемо:
  • привернути увагу українців та влади до проблеми паліативної медицини
  • стартувати рух розвитку хоспісів по всій країні
  • збільшити кількість соціальних ініціатив, які почнуть опікуватия цим питанням
  • серед іншого ми також говоритимемо про це в нашому художньому повнометражному фільмі «Я, Ніна» і покажемо реалії того, з чим стикаються пацієнти.
Ми виступаємо за гідне життя до останнього подиху!
А ТЕПЕР НАРЕШТІ ПРО ГРОШІ:

Я вже розписала вище, куди ми вже витратили і продовжуємо витрачати гроші людей, які довірили нам понад 3 500 000 грн, а зараз розповім як формується бюджет фільму.

Також я вже писала раніше і буду говорити знову про це ще, що я не кінопродюсерка за фахом, а це означає, що я вчуся на ходу, тому коли почав формуватися бюджет зйомок одного одеського епізоду, я була шокована.

По-перше, потрібно сказати, що нас було в Одесі 47 людей з Києва і 13 з Одеси (задля економії бюджету). Оскільки я не розуміла до кінця важливості всіх функцій кожної людини в команді мені здавалося, що ми зможемо зекономити і ключові люди зможуть перекрити витрати, взявши на себе по кілька функцій. Це була моя помилка і із-за цього деякі департаменти дуже сильно постраждали, бо мали перекривати функції одне одного, а вони до такого не звикли. Це той самий випадок, коли економія вилазить боком.

Так, будучи генеральною продюсеркою проекту і кінокартини, я одночасно була і є СММницею сторінки «Я, Ніна» (всі тексти на сторінках проекту з помилками чи без я пишу сама без сторонньої допомоги), куди я стрімила і писала тексти навіть під час зйомок (просто відмотайте трошки сторінку на фейсбуці до липневих подій і подивіться як це було в Одесі), частково фотографинею, іноді операторкою роликів бекстейджу (на щастя тепер це не я), лінійною продюсеркою (відучора це також більше не я), директоркою картини і менеджеркою одночасно. Так складно мені не було ніколи в житті. Лише за один день 12.07.2019, коли ми знімали епізод в Оперному я ридала чотири рази.

Так само я взвалила функції кількох спеціалістів одночасно на нашу другу режисерку Мілу Родіну, функції менеджерки на нашу фотографиню Ангеліну Шевелєву та розподілила їх з нашою юристкою Женею Музиченко, яка дистанційно з Києва закривала питання з підрядниками, шукала нам нові рації, бо ті, які ми взяли в оренду і привезли з Києва не працювали. І так я можу безкінечно писати про кожного члена нашої команди, який морально і фізично мав вигрести роботу за себе і ше за одну людину, якої поруч не було, бо ми економили.
На фініші я мала кошторис на зйомки в Одесі, в якому в мене були наступні люди:

  • Арт-департамент, який сладався з 12 людей серед яких один з найкращих художників-постановників країни, мій друг і учитель в кіновиробництві Влад Дудко. Влад працював з режисерами світового рівня такими, як Агнєшка Холанд, а в Україні знімав найкрасивіші кінокартини, які ви всі точно бачили. В його департамент входять реквізитори, патинери (люди, які спеціально зістарюють поверхні), технічний персонал зі спеціальними знаннями, який будує декорації.
  • Режисерський департамент, який складався з трьох людей нашого режисера Володимира Харченко-Куликовського, другої режисерки Міли Родіної і дівчини-хлопавки Алли Резніченко, а мав би (по-хорошому) складатися з п'яти.
  • Наша гример, одночасно перукар і гример по спец. гриму Катя Дубчак зі своєю асисенткою (з Одеси).
  • Наш художник по костюмам Руслан Хвастов, який був художником по костюмам у 100% фільмів Кіри Муратової, який дистанційно підібрав нам всі образи, бо в той момент був в Києві, і дві дівчинки з Одеси – костюмери, які одягали всіх наших акторів, чистили і прасували їм одяг, а також одягли всю команду проекту «Я, Ніна» (про це я напишу нижче), а ми знімали не одну головну героїню, як ви розумієте.
  • Коли я побачила склад D.O.P. департаменту – в мене почало сіпатись око. Я не могла зрозуміти навіщо нам електрик, п'ять (!) камерних механіків, хто такий фокус-пулер і чому їх має бути два, навіщо потрібен другий оператор і чому всі ці функції не може виконати одна або принаймні дві людини? Навіщо нам додаткові камери і чому не можна все відзняти однією по черзі? Спираючись на свій невеликий досвід в одному з продакшенів, який я отримала багато років тому (і ясно шо вже все давно забула), я собі уявляла, що прийде наш геніальний оператор-постановник (по кіношному D.O.P. – Director of Photography) Сергій Михальчук з однією камерою, поставить її на один штатив і все красиво зніме, але так це не працює в кіно. По-перше, є оренда камер і всієї техніки, назву якої я досі не вивчила, яка іде до них паровозом, а це оптика, комутація, тощо. Просто погугліть вартість в добу камери Alexa mini (без оптики лише однієї «тушки», як її називають оператори). Додайте туди оптику, транспортування з Києва в Одесу і назад і оренду на кілька днів і матимете вартість непоганої б.у. машини з литовськими номерами. По-друге, до кожної камери крім оператора прикріплюється той самий фокус-пулер, який крутить фокус до камери вручну, сам оператор з величезною камерою в руках, камерні механіки та електрик. Тобто для того, щоб зняти один кадр біля камери має стояти від 4 до 6 людей. Виявляється це тільки на телебаченні так буває, що є одна камера, один штатив і один оператор і саме тому якість картинки відповідна. Окрім того в цей департамент потрапив наш Женя Хорольський, який знімає весь наш бекстейдж і ви можете бачити, як відбуваються всі наші зйомки.
  • Окремо є департамент, який називається Key Gripp. Ці хлопці відповідають за все освітлення, яке в 99% локацій не підходить і потрібно придумувати як його оптимізувати. Для прикладу: на освоєнні локацій (це попередній виїзд всіх голів департаментів, які дивляться та затверджують (або навпаки відхиляють локацію) обрані по фото попередні локації, фіксують собі все, що мають туди привезти від техніки до реквізиту, ми заходимо в театр муз.комедії, де ми знімали пробіжку головної героїні фільму Ніни Сокіл від охоронців і наш key grip Рома Щербак мені говорить: «Потрібно буде замінити 100% всіх лампочок на найпотужніші. Я тобі потім все напишу». Також ці хлопці гріпують машину. Гріповка машини відбувається 1 годину. Наші хлопці справляються за 40 хвилин. Що таке гріповка – це коли розбирається пів машини, встановлюється камера, скажімо, замість сидіння водія для того, щоб зняти кадр в машині або коли просто встановлюється спеціальне обладнання серед якого є світловідбивачі, додаткове освітлення і ше якісь штуки, назв яких я не знаю досі.
  • Окрема історія – «ігрова машина»... ОМКФ виділив Яніні Соколовій, як ведучій кінофестивалю, маленький білий седан, в якому вона мала доїхати на ОМКФ з готелю. Цього було достатньо для неї, як для ведучої кінофестивалю, проте ми відразу зрозуміли, що фізично не змогли б туди поміститися, адже сісти в машину мали оператор, камера, водій машини, два охоронця (актори) і головна героїня. Ми шукали де взяти машину в оренду, зверталися до потенційних спонсорів і, врешті-решт, позичили її (безкоштовно) у родича нашого художника-постановника. За кермо замість актора з акторським гонораром ми також посадили нашого художника-постановника (він навіть сам купив собі костюм для цього епізода), проте машину, як ви розумієте, потрібно було перегнати з Києва в Одесу і потім назад (а це також витрати, хоч і не такі великі). До слова машина не може виїхати в кадр, доки дві людини з арт-департаменту не приведуть її до ладу. Це означає, що наш начальник кемпу Саша Крилов попередньо за годину до початку зйомок має звозити машину на мийку, а потім віддати її людям з арт-департаменту. І вони до блиску перед кожним кадром мають її натерти спеціальними засобами і надалі слідкувати за чистотою не лише машини, але і скла, а ми знімали три дублі.
  • Окрім того є така людина в кіно – стедікамщик. Зазвичай це кремезний дядько з хорошою фізичною підготовкою і великим операторським талантом, на якого навішують величезну «бандуру» у вигляді конструктива, на якому тримається камера. Всі динамічні проходи в будь-якому фільмі знімає той самий стедікамщик разом зі своїм асистентом, який його «веде», адже іти (а в нашому випадку бігти) стедікамщик має спиною впреред і він просто фізично нічого не бачить. Цей асистент стає на час зйомки його очима. У нас на фільмі працював і продовжить свою роботу найкращий стедікамщик країни Руслан Богдан зі своїм асистентом Антоном Борисенко. Вони приїхали на день пізніше, ніж ми для того, щоб зекономити наші кошти і поїхали на день раніше, ніж ми. В них був окремий транспорт, який не лише перевозив їх, але і всі ці їх величезні чемодани з камерами і всім, що до неї йде.
  • Адмін-департамент – це лінійний продюсер та директор картинки, яких у нас не було в Одесі, але які відучора у нас є. При цьому ми взяли в команнду не двох людей, а одну Свєту Яцинич – людину, з великим досвідом роботи в повному метрі, яка сумістить в собі дві посади, проте прийде в команду з асистентом. В Одесі я спробувала на собі цю ролю і думала, що в якийсь момент просто вистрелю собі в голову.
  • Департамент, який відповідає за звук на майданчику – дві людини. Одна людина пише звук на спеціальне обладнання і стоїть далеко за кадром в навушниках (звукорежисер), інша називається бум-оператор. Він ходить, а в нашому випадку бігає, за акторами і записує звук на спеціальний мікрофон. Після зйомок всі матеріали передаються в продакшн, який чистить звук і приводить до ладу. Якщо звук було записано неякісно – робиться тонування і окремо накладаються додаткові звуки (наприклад, звуки фотокамер, які фотографують на червоній доріжці головну героїню), музика, тощо. До слова KWA Sound Production не взяв з нас ні копійки за пост-продакшн тизера. Виключно за техніку і оплату роботи двох людей на майданчику в Одесі, за що їм окрема подяка.
  • Плейбек – це взагалі окремий персонаж. Це людина, яка сидить далеко від всіх за моніторами і слідкує, щоб все було записано на вінчестери об'ємом в кілька десятків терабайт. В кіно вся інформація відразу дублюється на два, а іноді навіть на три вінчестера (які потрібно було купити, а до них ідуть спеціальні «кишені»).
  • Окремо є така інфраструктура, як кемп (або база). Вони входять до складу адмін. департаменту. Це ціла банда (зазвичай) хлопців, один з яких є старший за посадою, а решту ми називаємо «помагаями». Ці хлопці, як і локейшн-менеджер (менеджером локацій), як і лінійна продюсерка, приїжджають на локацію завчасно (часто ще до того, як решта команди прокинулась) і розставляють намети, розкладають мінімальний перекус (доки не приїде спеціальний кейтерінг, який називається «кінокорм» і не нагодує всю команду), паркують ігрові машини (машини, які знімаються в кадрі), а також технічні машини, роздають всім рації, друкують необхідні матеріали на принтері, встановлюють кавоварку, чайник, стільці, столи, тощо. Під час зйомки, особливо коли холодно і ніхто не може відійти зі знімального майданичка, хлопці з кемпу розносять всім чай, плєди та перекус і команда їсть на ходу, бо часу на піти поїсти нормально фізично немає.

  • Для того, що установити кемп в 90% потрібно робити перекриття вулиць, а це узгодження з адміністрацією міста (в нашому випадку, і завдяки нашій одеській локейшн менеджерці, з перекриттям провулку Чайковського нам допомагав сам зам. губернатора Одеської області). За добу до зйомок потрібно, щоб вже стояла поліція, яка не дасть машинам паркуватися в необхідній локації. Погодження з прикордонними службами (це коли ми знімали епізод на морі). Деякі з цих опцій також потребують додаткової оплати, як, наприклад, робота поліцейської бригади.
  • До речі окрема домовленість і оплата також існує за супровід поліцією ігрових машин, бо зазвичай це їде цілий кортеж зі знімальною групою і ігрова машина спереду або позаду (дивлячись що знімаємо).
  • Всіми питаннями з перекриттями, як і підбором цих самих місць, займається локейшн менеджер. Нам пощастило і нашим локейшном в Одесі була «мама Одеси» – сама Наташа Дубчак. Ми отримали дозвіл на установку наших машин, а їх було 8 чи 10 (я вже навіть не згадаю) на провулку Чайковського під чорним входом до Операного театру.
  • Окремо Наташа домовлялась з театром муз.комедії, бо Оперний нам заборонив проводити зйомки в своїх підвалах. І так, ми платили оренду за зйомки театру муз.комедії також. Окремо ми знімали два епізоди на лікьоро-горілчаному заводі, де наш арт-департамент будував декорації на двох різних поверхах одночасно і там ми також платили за оренду. Одна з цих локацій – «той самий туалет», про який у мене вже 100 людей спитало навіщо його було будувати і чи не можна було зняти в звичайному. На освоєнні локацій ми подивилися 100% туалетів Оперного, а їх там, повірте, багато, і потім ще десятки інших на фото, проте жоден не підійшов. Туалет мав бути, в першу чергу, відповідного розміру і вже в другу чергу візуально добре виглядати в кадрі. Нагадую ще раз скільки людей мало зайти одночасно в один туалет, який зазвичай буває розмірів 2х2 або 3х3 метри. Спочатку арт-департамент доводить до ладу туалет (якщо в кадрі є швабра, а вона є у нас в кадрі див. тизер) потрібно подумати про те, що вона має бути вологою, бо напевно нею хтось нещодавно користувався. Далі арт.деп виходить з туалету і туди заходить гример, костюмер і головна героїня. Костюмер поправляє плаття і прикраси. Гример (який заодно суміщає в собі посаду перукаря і гримера по спец. гриму, бо ми економимо) разом з другим оператором вирішують як і де розмістити спец. грим (це ви вже побачите в фільмі і можете помітити ці кадри на нашому відео бекстейдж), а далі туди має зайти наш кремезний стедікамщик зі своїм асистентом, камерний механік, key grip і дівчина-хлопавка, яка має хлопнути хлопавкою задля того, щоб синхронізувати кадр і звук потім на монтажі можна було синхронізувати з картинкою. А тепер скажіть де ви бачили такий туалет, такого розміру і ще щоб він виглядав кіношно? На питання чому ми не зняли туалет у Києві (наприклад на кіностудії Довженка) в мене також є відповідь. Ми готувалися до пітчингу на ОМКФ і до пітчингу Держкіно, а це означає, що у нас не було фізично часу знімати цей кадр у Києві, бо нам потрібен був хороший короткий тизер, який, до речі, також потрібно було змонтувати (а це окрема робота нашого реж.монта Саші Чорного, який замість свого звичного гонорару попросив ¼ від суми) та колориста Діми Василенко, щоб переконати поважне журі обох пітчингів профінансувати наше кіно. Тому все, що мало статися в Одесі ми знімали в Одесі або біля неї (дикий пляж біля села Санжейка).
  • Серед інших людей у нас було на зйомках дві акторки, які грають головні ролі у фільмі – Яніна Соколова (Ніна Сокіл) та Валерія Ходос (онкологиня Олександра), два охоронці – одесити, які за сценарієм охороняють не Ніну, а діаманти, в яких Ніна веде церемонію Одеського Міжнародного Кінофестивалю. До них паровозом іде асистент по акторах.
  • Першими в Одесу за кілька днів до зйомок приїхав арт.департамент, а це транспорт в Одесу, по Одесі і назад, а в арт.депі у нас 12 людей було це ми вже пам'ятаємо. 11 липня в Одесу приїхав основний склад знімальної групи. А це окремо машина світлобази, окремо мікроавтобус з людьми, окремо машина, в якій їхав фокус-пулер, наш опер.пост (оператор-постановник), машина, яка везла стедікам та стедікамщинка з асистентом, які приїхали 12 липня і поїхали назад 13 вночі, відпрацювавши дві повні зміни, машина кемпу (мікроавтобус транспорт), транспорт для одеського персоналу, який мав також якось вночі добиратися на Санжейку і назад, тощо. Всіми цими машинами управляли водії, кожного з яких потрібно було годувати, якщо ми знімаємо і селити в готелі.
  • А тепер уявіть, що всім потрібно було добратися до Одеси, щось там їсти і пити, згодом отримати гонорари, добові (фіксована сума для кожного члена команди, яка видається на їжу, щоб люди могли самі якось харчуватися, коли зйомки не відбуваються і ми не їмо на майданчику). Всіх 47 людей потрібно було поселити в готелі (ми зайняли два готелі) і оплатити проживання. А наприкінці відвезти назад.
  • Окрім того світ кіно влаштований таким чином, що одна зміна не може продовжуватися понад 12 годин і далі має йти відпочинок 8 годин як мінімум перед кожною наступною зміною. Якщо зміна затягується на всі гонорари накладається ледь не подвійна тарифікація. У нас були зміни по 18 годин, коли ми працювали не зупиняючись, бо треба було відзняти геть все. Одеські звіти від департаментів виглядають як «недосип 3 години», «недосип 5 годин», «перепрацьовка», тощо.
  • Мій улюблений епізод називається «Троянський кінь». Це сталося, коли генеральна продюсерка ОМКФ і свята людина Юлія Сінкевич попросила нас всіх переодягнутися в black tie. Ну серйозно, який ще блек тай? Звідки в камерного механіка костюм? Але наша Ангелінка (100% чорно-білих фото з Одеси знімала саме Енджі), просто обнесла Лук'янівський базар і купила найдешевші туфлі, білі сорочки і чорні штани зі всіх, що там були, після чого одягнула всіх наших хлопців, бо саме такі умови нам поставив ОМКФ. Тому на церемонії відкриття ОМКФ вся команда проекту «Я, Ніна» фігурно мімікрувала під співробітникців фестивалю і нас не могли відрізнити, а значить вигнати, бо ми, чесно, кажучи, дуже заважали всім цього дня. Єдине, про що я шкодую, це про відсутність спільного фото в красивих сукнях, костюмах, білосніжних сорочках і чорних брюках. Згадуючи зйомки на ОМКФ я кожного разу плачу, коли в тизері Ніна Сокіл виходить з машини, бо пам'ятаю якою кров'ю нам всім це далося...

Я можу безкінечно продовжувати розповідати про вартість оренди обладнання від підрядників, які до слова, абсолютно всі зробили нам величезні знижки. Про гонорари, які на 30-50% менші від тих, до яких звикли люди і про інше. Якщо у вас є запитання до мене особисто – спитайте. Я обов'язково відпишу кожній окремій людині.

На даний момент часу ми закрили фінансові питання практично зі всіма департаментами, заключили десятки договорів, сплатили податки, оплатили все, що стосувалося препродакшну і зйомок в Одесі і так, гроші, які ми відображаємо щодня (понад 3 500 000 грн) ми вже практично витратили. Поки що ні копійки гонорару не отримали Key Grip департамент, але ми зможемо заплатити хлопцям в понеділок, оператор-постановник Сергій Михальчук і наш режисер Володимир Харченко-Куликовський.

Яніна Соколова за весь цей час з моменту запуску проекту, а це вже півроку, отримала гонорар акторки у розмірі трьох знімальних днів і добові за три дні і це всі гроші, які, як пишуть боти в інтернеті вона «вкрала» з вашої кишені і «розпилила». Її трансфери та проживання оплатив ОМКФ, оскільки вона була ведучою фестивалю. При чому свій триденний гонорар Яніна отримала без перепрацьовок. Нічого що лише за один день 12.07.2019 ми її знімали майже 18 годин.

За умовами Держкіно ми маємо самостійно профінансувати наш фільм на суму 5 000 000 грн. і тільки в цьому випадку ми отримаємо ті самі 11 800 000 грн. Бюджет нашого фільму суттєво більший, ніж 11 800 000 грн і навіть за 11 800 000 + 5 000 000, проте шукати додаткові кошти ми вже почали в приватних джерелах.

Тут я трохи закосплею Яніну Соколову з її передачею «Вечер с Яниной Соколовой», бо без жартів і посмішки, ну як взагалі можна жити?

Я – Олеся Корженевська, і я продюсую проект, в рамках якого серед іншого ми вже почали знімати повнометражний фільм з однойменною назвою «Я, Ніна». Це я розподіляю гроші доброчинців на наші соціальні ініціативи, на зарплати команді, на зйомки фільму, а також саме я «розпилюю» бюджет Держкіно, який нам невідомо коли дадуть. До сьогодні я жодного разу не взяла собі зарплату в проекті, бо брати нема з чого.

І мені не стидно, що ми не витратили і не на разі не плануємо витрачати гроші, отримані від доброчинців на допомогу десяткам онкохворих, що не установлюємо за них обладнання в лікарні абощо, бо ми абсолютно точно вже зробили, а зробимо ще в десятки разів більше.
І саме я за це відповідаю.

Мені нема за що оправдуватися ні перед вами, дорогі наші доброчинці, ні перед платниками податків, ні перед Богом, ні перед своїми батьком і сином Федором.
Мені є чим пишатися і я знаю, що ми справимось:
  • з Божою поміччю
  • з моєю неймовірною командою проекту «Я, Ніна», якою я пишаюсь до неба і назад
  • і з вашою підтримкою
  • з хейтерами і без, але справимось.
А тепер я віддам весь цей текст нашій талановитій арт-директорці Лєні Заєць, в якої, до слова, сьогодні День Народження і замість святкувати вона збере з цього матеріалу великий блог, який має дати відповіді на запитання недоброзичливих людей і ботів.

Якщо цим блогом я переконала бодай одну людину в наших щирих намірах – я буду щаслива і я вже не даремно просиділа 6 годин підряд з ноутбуком, доки мій сине Федір чекає, що я піду з ним бавитись.

Ми далі будемо знімати наш повнометражний фільм «Я, Ніна», чий сценарій вже всі обсмоктали, а його ще навіть команда фільму не читала, бо лише у вівторок він буде фінально готовий. Цей фільм не про Яніну Соколову і в ньому від її справжнього життя є лише ідея і кілька епізодів, а все решта це десятки-сотні маленьких і великих меседжів, які ми хочемо всім донести від того, як мають лікуватися діти з онкологією до того, як не має бути, коли людина є паліативним пацієнтом, а це означає, що жити їй залишилося кілька днів, в найкращому разі місяців.

Завершити цей лонгрід я хочу нашим традиційним футером, який пишу на наших сторінках щодня:
Підтримати проект «Я, Ніна» ви можете за цим посиланням:
https://yanina.life/donate


Зробивши будь-який посильний внесок на суму від 1 грн або придбавши подарунок до душі, обравши подяку або присвяту своїй близькій людині, яку забрав рак.
Я щиро вірю, що нам буде не соромно за фільм, який ми знімемо.
І так, це буде фільм з відкритим фіналом, проте з хеппі ендом, бо ми знімаємо кіно «за жизнь», яке має мотивувати людей жити далі, бо

#ВартоЖити